Мій сірий плащик

Станом на початок весни 2010 року я стверджую, що українці не вміють жити, працювати, вчитись, аналізувати і просто цінувати себе. Відповідно становище, в якому ми опинились, - заслужене.

У грудні в одному з торгівельних центрів Рівного я придбала собі сірий пуховий плащик якогось зовсім незрозумілого виробника за досить-таки немалою ціною. Про країну, в якій він був виготовлений, на жаль, сказати не можу нічого, адже вона не згадується ніде. Можливо і відомий усім Китай. Але говорячи про Китай, варто сказати наступне: на сьогоднішній день більша частина виробничих потужностей всіх відомих світових брендів для середнього класу розміщена в тому ж таки Китаї чи іншій країні Азії. Тримаю в руках декілька фірмових речей, присланих подругою із США. Дитячі спортивні костюми, курточки, футболки пережили вже двоє моїх дітлахів та мого племінника і спокійно чекають на четвертого члена нашої родини. Жодна  річ не вироблена у США, а у Гонконгу чи Китаї. Світові виробники дбають за якість продукції, адже її носитимуть вибагливі європейські чи американські покупці, а розміщують свої заводи за океаном лише тому, що там є дешева робоча сила. Деколи чуєш від рівнян: «а, та це з ж Китаю». Такі люди або не орієнтуються в сучасних світових тенденціях, або просто ніколи не тримали в руках справжній фірмовий одяг. Китай у цьому розумінні буває надзвичайно різний: для багатої Європи і бідної України.

Тепер повернімось до мого плащика, який не витримав випробування у 3 місяці експлуатації. Маючи до цього в гардеробі схожі якісні речі іноземних виробників, мушу сказати, що сірий пуховик програв, як то кажуть, «в суху». Ось, наприклад, така дрібничка, як внутрішня кишенька. В якісних аналогах вона обов'язково буде присутня (окрім деяких спортивних моделей), навіть часто і не одна; добре пришита, часом із елегантним замочком або лейбочкою із зображенням телефону. Щоб зрозуміло було, для чого вона розрахована. І я звикла, бо зручно тримати там гроші чи паспорт. В сірому ж плащику такої кишеньки не виявилось. Або наступне: пояс із досить масивною металевою пряжкою, яка постійно тягне його донизу своєю непропорційною вагою. Тому щоразу, коли знімаєш річ, треба не забути засунути пояс в кишеню, бо просто загубиш його. Окрім того, нитки в деяких місцях повилазили, пух в одному місці збився, а в іншому виліз, а тому мої старі курточки навіть після 3 років жорсткої експлуатації виглядають зараз гарніше.

Ну ось тепер і виникає запитання - хоча воно є у мене вже давно - невже в нас в Україні не можуть пошити якісну річ? Зрозуміло, що важко ось так зразу конкурувати із світовими виробниками побутової техніки чи Фордом, але виявляється, що ми не можемо пошити навіть елементарний плащик. І це в той час, коли Україна потопає і суцільному безробітті, особливо жіночому! І якщо його завезли до нас із Китаю, то нам взагалі ганьба, адже не можемо пошити навіть таку річ. А розумні азіати знають, що дурні українці куплять і носитимуть, бо вони не хочуть нічому вчитися. Радує факт, що зараз ми також маємо талановитих українських дизайнерів та чудові колекції. Але це речі не для посереднього, особливо рівненського, споживача. Нам з вами вони просто недоступні.

Дійсно, з'являються зараз фірми, які намагаються шити якісний одяг на зразок європейського. Саме таку українську курточку придбала сину моя сестра в відомому дитячому магазині Львова, заплативши за неї дорого. І ніби на перший погляд все добре, але... Бірка видає походження, як впізнавали нас, свого часу радянських,  завжди у світі по зубах, колготках і небритих жіночих ногах. Якийсь кривий нещасний клаптик, пришитий нашвидкуруч, в той час, як іноземні лейби завжди намертво пришиті, не линяють навіть у відбілювачі, рівненькі, до кольору підібрані і можуть в такому стані зберігатись віки, навіть не десятиліття. Для того, щоб через багато років  правнуки знаходили в шафі якусь тряпчину, на якій чітко збереглося Adidas, H&M чи Next. І це ще раз скаже їм, що вони на правильній дорозі, адже вже не перше покоління насолоджуються життям у перевірених часом речах і користуються такими зручними внутрішніми кишеньками. Мій племінник же не виходив у курточці і сезону, бо замок заклинив, а в процесі його відкривання порвав її саме тоді, коли сім'я вирушала до батьків на Різдво.  Вони вимушені були заїхати по дорозі в магазин і придбати нову курточку. Вже дешевшу і польську, а не українську.

От і виходить, що своє добре пошити не вміємо, можемо лише привезти дешеве китайське, в якому і вимушені ходити. Тому нерідко і не знаємо, що світ вже давно звик до таких речей і дрібниць, про які ми і не чули. А саме з дрібниць і складається все велике і надійне, адже щоб воно існувало довго, треба мати якісними кожен компонент. От і  продовжуємо їздити жахливими дорогами, відпочивати на брудних пляжах, носити сірі однотипні плащі та викидати папірці на тротуари, по яких ходимо. Бо ми не вміємо самі зробити дорогу - нам треба турки чи італійці, не можемо пошити якісну річ - на лейбу точно сили забракне, не хочемо почистити пляж, на якому лежимо, і лінуємося донести папірець до смітника. Чому? Бо нам і так добре, переживемо, ну його ті дрібниці, щоб на них звертати увагу. Ми такі є. Таке життя ми заслуговуємо.

Бо інакше вже давно б прибрали вулиці, пришили внутрішні кишеньки і навчились виготовляти такі бірки, щоб і через віки було видно, що річ Made in Ukraine.

Євгенія Гребеник.