Наша заздрість - причина бідності

Однією з визначальних причин української бідності є наша ментальність, а точніше, така її частина, як всепоглинаюча заздрість. Наведу декілька яскравих прикладів.
Зовсім недавно у пошуках наволочок необхідного мені типу оббігала весь ринок "Дикий", адже місяць тому десь там бачила  саме те, що мені потрібно за прийнятною ціною. Того разу я випадково натрапила на кіоск, а цього разу заплановано вирушила за покупкою, але, на жаль, ніяк не могла знайти його.  І ось вирішила запитати в одному з прилавків, де продавали також наволочки. Молода жіночка в дуже неприємних тонах сказала, що навіть уяви не має, де розміщені мої наволочки, але у неї є чудові атласні аналоги, до того ж зараз зі знижкою. Подякувавши, я вирушила далі. І яке ж було моє здивування, коли необхідний мені кіоск виявився якраз навпроти цієї молодої жінки, але 3 кіоски в сторону. Тобто, вона не лише добре знала, де він знаходиться, бо щодня торгує навпроти,  але могла навіть товаришувати по-сусідськи з продавцем. Хоча певно вона не лише не товаришувала, але і люто ненавиділа своїх нібито конкурентів, адже інакшого пояснення такій відповіді просто не знаходжу. Та й конкурентами їх не зовсім можна назвати, бо  продукція  в кіосках не аналогічна: різні матеріали та виробники.
Я би в жодному випадку не придбала атласні наволочки, хай би вони були майже задаром, адже прийшла саме за гобеленовими. І замість того, щоб підказати мені, жінка виявила свою українську ментальність, яка каже: І САМ НЕ ГАМ, І ДРУГОМУ НЕ ДАМ. У даному випадку можна перефразувати "в мене не купила, то і в неї не купиш". Я могла б піти в протилежну сторону і так не побачити необхідного мені кіоску, можливо комусь від цього б стало легше. Але я його побачила, а потім підійшла до тієї жіночки і все-таки запитала у неї про проблеми з зором чи щось подібне. Вона змовчала, опустивши очі донизу.
Так і ми всі мовчимо, опускаємо очі донизу і говоримо, що нічого не знаємо, бо наша хата скраю. Давайте відверто зізнаємось, що ми справді бажаємо, щоб у сусіда здохла корова (як у тому анекдоті), посохла городина, щоб він раптом не розбагатів чи бува не знайшов добру роботу. Ми заздримо всім і усьому та в той же час абсолютно нічого не робимо для покращання спільного добробуту, не лише свого. Ось вам ще один реальний приклад.
Родина переселяється у новий будинок і ще не оформила всі необхідні папери на газ та воду. Сусід, який випадково зайшов по справі, до слова поцікавився такими дрібницями. І вже наступного ж дня газова служба та комунальники терміново встановлювали лічильники. Сусід, правда, в жодному випадку нікому і ніколи не зізнається, що всі ті авто чи шуби у дружини куплені на далеко не завжди зароблені власними мозолями кошти. А от кілька днів можливості офіційно не платити  за держаний газ чи всенародну воду сусідам - йому не дали спокійно спати.
Чоловік подруги вдало пройшов співбесіду і мав виходити на нову роботу. Про це випадково дізналась її співробітниця (яка до всього цього видавала себе за хорошу знайому), благовірний якої вже працює на тій фірмі. Посприяла. І чоловіку моєї подруги відмовили,  не пояснивши чітко причини різкої зміни поглядів.
Це невтішні реалії нашого життя, наше бачення того, як треба жити та будувати бізнес. Ми чомусь не думаємо наступним чином: о, як чудово, що мій сусід (брат, сват, кум) нарешті стає на ноги. Це ж так добре, що і в нас люди починають жити багатше. Можливо хоча б доброї кави матиму змоги скуштувати у нього. Можливо дасть добру пораду або навіть запропонує роботу. А ще разом прокладемо асфальт на цьому кусочку дороги, бо вже давно треба. Ми мислимо інакше: от блін, сусід в люди вибивається, а я на хліб не маю. Пора вирівнювати становище і хоча б колеса, але попробивати у його машині. А при можливості і накапати комусь, щоб перевірили його діяльність. Хай і він замість доброї кави п'є чай з малинових гілочок. Якось проживемо без тієї кави обоє. Або ще чисто жіночі заздрощі. При знайомстві з гарненькою жіночкою чи дівчиною далеко не кожна з нас скаже щось приємне про неї. Ми починаємо придумувати, що і зачіска не личить, і ноги криві, і зуби давно не чищені. Ну, а коли вже придертись нема до чого, то мусимо зганьбити стиль та одяг. Ох, ці селюцькі джинси та кофточка ще з минулого століття!. Хоча насправді ми розуміємо, що все у неї добре, а це нам варто звернути увагу на свою шапку. А можливо не так шапку, як те, що у нас в голові.
Бо живемо ми зараз так, що допомагаємо одне одному котитись на дно. Ніхто не говорить стати абсолютними альтруїстами, красти все, що можна, покривати все на світі, роздати  нажите  бідним і аплодувати людям, які не мають елементарного смаку. Але НЕ варто також розривати закон здорової конкуренції з морально-етичними аспектами нашого життя. Закон здорової конкуренції каже, що ми маємо прагнути до довершеності та підвищення якості своїх товарів та послуг, забезпечуючи цим самим споживачів якісним життям. За цих умов виживає сильніший, але ніхто не забороняє нам стати цим сильнішим. І однозначно ми маємо пам'ятати, що навіть за умов найжорсткішої конкуренції ми маємо залишатись Людьми, бо це також в наших інтересах.
Впевнена, що жіночка-продавець не додала собі тією відповіддю позитивних балів, адже я добре запам'ятала місце її розташування і в будь-якому випадку не робитиму їй гарної реклами. А сусід, який так співпереживав за державний газ, пережив у житті вже пізніше таке, що не побажаєш усім ворогам, разом узятим. Як би ми не намагались обдурити себе чи когось - життя знає усе і вищі сили бачать через усі паркани, хмари та кілометри. От і вкотре приходимо до висновку, що маємо лише те, на що заслужили. І єдиний вихід з цієї ситуації - стати добрішими. І щиро радіти, коли сусід купив собі нове авто. Лише за таких умов є шанс на своєму авто доїхати до власної омріяної цілі.

Євгенія Гребеник.